А хто нам подякує?

Немає коментарів 33 Переглядів

Знову моя поштова скринька аж тріщить від газет, котрі з’явилися на світ Божий, аби допомогти своєму господареві протоптати стежину до Верховної Ради або й до крісла глави держави, створити йому бездоганний імідж перед прийдешніми виборами. Заголовки «Рятуймо ліс від чиновників», «Драконівські тарифи — зашморг для українця», «Людям — достойні зарплати та пенсії» ніби закликають кожного з нас голосувати за того чи іншого дядька або тітку, котрі порушили болючі для нас питання. Чи не кожна стаття у таких бойових листівках, інакше ті газети не назвеш, закінчується реченнями «Ми дбаємо про народ» або «Разом ми переможемо».
Кандидати у президенти випрошують в електорату голос не лише через друковані ЗМІ, а й з телеекранів, вправно розповідаючи про свої благі справи.
— Наша команда вибила гроші на ремонт дитячої лікарні, відновлення шкіл та садочків, — хизується один із політиків. — Більше ста тисяч гривень виділили на заміну вікон, стільки ж — на придбання комп’ютерів.
— Ми воюємо із корупціонерами, добиваємося, аби дорожники не крали грошей, якісніше ремонтували шляхи, і щоб того латання дірок вистачало не на рік-два, а на десятиліття, — кидає услід інший бажаючий сісти у крісло президента.
— Що там дороги та ремонти? — апелює до них конкурент. — Вам би тільки піаритися! Ось ми, наприклад, щомісяця відправляємо на фронт техніку, вдягаємо та взуваємо солдатів, забезпечуємо військових сух­пайками. Нам мають за це дякувати…
Слухаю цей маразм і думаю: це тільки початок, адже президента вибиратимемо не сьогодні і не завтра, а у березні 2019-го. Тож скільки ще виллється бруду, скільки порожніх обіцянок пролунає із вуст наших можновладців! Вони, як не дивно, добре знають про усі народні біди, тож розуміють, на який мозоль треба наступити, аби достукатися до електорату, прихили його на свій бік.
Але ось що не дає спокою. Коли черговий політик на камеру розповідає, який він молодець, бо поклав нову тротуарну плитку чи вибив гроші на ремонт дороги, хочеться й собі нагадати чиновникові: поклав і вибив він не свої гроші, а наші — легальних працівників. Із заробленої тисячі кожен із армії трударів сплачує декілька сотень податків: на виплати пенсіонерам, утримання української армії й держслужбовців, будівництво та ремонт шкіл, лікарень, доріг та багато-багато іншого. Також є податки, що стягуються з підприємств, на яких працюємо.
Тож кожен із легальних працівників може підрахувати й сказати, скількох пенсіонерів підтримав, скільки хліба купив солдатам, квадратних метрів дороги залатав за свої гроші. Відтак ще не факт, що політичний діяч, який рветься до державного корита, вклав у розбудову країни, міста, села більше, ніж кожен із нас, простих працівників. Тільки хто нам за це подякує?..

Розміщено в : malin
Реклама
Форма зворотнього зв’язку:

Отримайте інформацію, яка вас цікавить, звернувшись до нас через контактну форму.

  • Drop files here or
  • This field is for validation purposes and should be left unchanged.