Арт-хутір Гойч на Малинщині, або Навіщо столична журналістка, оселилася в Зеленому Гаю?

Немає коментарів 1270 Переглядів

Зелений Гай — невеличкий хуторок у мальовничій місцевості неподалік Недашок. Тут лише одинадцять хаток. Навколо дика природа — ліс, струмок, що наповнює холодною прозорою водою невеличкий сільський ставок. На околицях сліди диких тварин, а на обійстях — порожньо. Лише на двох із них ледь жевріє життя, а ще одну хатинку придбала не так давно молода журналістка з Києва — Катерина Мізіна (на знімку).

24-річна Катя — ведуча та журналіст Громадського ТБ. Висвітлює культурні події в Україні. Її проекти здебільшого про українське кіно, акторів, режисерів тощо. Катя об’їздила пів-Європи, побувала в Єгипті, Судані та Ефіопії, а нині мріє облаштувати арт-хуторок (мистецький хутір) у Зеленому Гаю, котрий мило називає Хутір Гойч. У перекладі «гойч» — лісова галявина. Цю старовинну назву почула від старожилів.

Уже навесні на теренах майже незайманої природи вируватиме життя. Катя планує оселитись на хуторі. І відтоді займеться облаштуванням острівка мистецтва та культури. Мріє про творчі зібрання, фестивалі, мистецькі школи, літні табори тощо. Там буде багато молоді, веселощів і творчих прагнень.

Арт-хуторки уже є в Україні, проте лише подекуди. Дівчина деякий час жила на хуторі Обирок (відомий як Obyrok Art Island) у Чернігівській області. Це перший в Україні мистецький хутір. Його заснував талановитий режисер і мандрівник Леонід Кантер на місці покинутого села 2007 року.

До Кантера приєдналися однодумці (режисери, музиканти, художники) — вони з любов’ю відродили занедбані хатки, український побут. І нині господарюють на лоні природи та проводять цікаві дійства для творчих людей, а також просто пересічних українців, які хочуть хоч інколи відпочити від цивілізації.

Побачене в Обирку надихнуло й Катю і в неї виникло палке бажання віднайти пустинне невеличке село неподалік Києва та вдихнути у нього життя. Дівчина об’їздила багато населених пунктів, і, врешті-решт, знайшла Хутір Гойч, який одразу запав їй у серце…

 

Коли дізналася про молоду хуторянку, вельми кортіло познайомитися. Адже не так часто у селах з’являються молоді господарі, тим паче представники столичної богеми. Здебільшого навпаки — молодь тікає звідти у великі міста, де вирує цивілізація…

Отже, домовились про зустріч і минулих вихідних я приїхала у Зелений Гай. А там вже кипіла робота. Разом із Катею зі столиці прибули її п’ятеро друзів, щоб допомогти облаштувати побут. Адже вона дуже хоче якнайшвидше, можливо вже у квітні, зовсім перебратися на хутір.

Господиня запропонувала оглянути її володіння. Ми йшли пустиннм селом, вдихали чисте п’янке повітря, а Катя у подробицях розповідала, як віднайшла свою хатинку та ділилася планами на майбутнє.

— Коли вперше мала зустріч із Недашківським сільським головою, він був не вельми привітним, — з усмішкою говорила. — Господарював якраз на городі, із заступом. А тут незнайомі молоді люди хатами-пустками цікавляться. Спересердя відказав, щоб не їздили тут, бо нічого у них не продається. Не вельми люблять, вочевидь, місцеві прибулих київських «дачників»… Але потім проблем із сільською владою не було — жодної. А коли дізналася, що Валерій Іванович пішов добровольцем в АТО — дуже стала його поважати.

— Чула, що не дуже хочуть на селі хати продавати. І як Вам вдалось умовити хазяїв?

— Так, чомусь відмовляють, хоч хати і занедбані, а далі — зовсім розваляться. От друзі мої ніяк не можуть домовитись із господарями пусток. А нам же хочеться увесь хуторок заселити. За два роки, що я тут, тільки одних хазяїв і вдалося вмовити… Але мені пощастило. У цій хатинці жила старенька бабця. Її діти хотіли до себе забрати. Вона й погодилася продати будиночок. Сама й документи мені усі підписала… Старенька не вельми й жалкувала за рідним обійстям, бо, вочевидь, тяжко самій у майже безлюдному селі. Хоча дітям було шкода розставатися із рідною оселею, з якою у них, напевне, пов’язані гарні спогади.

— А Ви, Катю, звідкіля?

— Родом із Придністров’я. Але коли ще була малою, переїхали в Україну — оселилися у Кам’янець-Подільському районі на Хмельниччині.

— Як рідні сприйняли звістку, що станете сільською панянкою?

— Мама була в розпачі — спочатку… Вона у мене художниця, але виросла у селі, у тяжкій праці, й щонайбільше хотіла вирватися у місто. Що й зробила, як тільки стала дорослою… А тут я кажу: переїжджаю у село. Ненька цього не зрозуміла… Вона так гордилася мною, коли я вступила в університет імені Карпенка-Карого, надалі стала телеведучою. Для неї я досягла неймовірних висот. Отож, усе умовляла не міняти Київ на село. Але приїхала, побачила хатинку і змирилась… Я їй розповіла про свій задум. Мовляв, не буду тяжко працювати і тримати корову, а започаткую мистецький хуторок. І ненька пообіцяла, що теж згодом переїде й житиме поряд у хостелі, який я планую облаштувати для гостей.

— Ви згадали про плани. А які найближчі?

— Спочатку — господарські… Пробити свердловину, бо вода у колодязі дуже брудна, не придатна для пиття. Навести лад у літній кухні — там поки що і житиму. А надалі — багато чого. Сад закладемо за хатинкою. Фінську лазню зведемо. А в будиночку грубку до наступної зими слід перекласти, піч розширити, щоб доросла людина могла лягти — зараз тільки дитина може на лежанці вміститися… Обов’язково — побудувати сцену на галявині для творчих виступів моїх гостей. Одне слово, клопотів вистачає. А ще собаку заведу — як же у селі без сторожа?.. Щодо творчих планів — нехай це буде сюрпризом. Про них краще поговоримо після відкриття Арт-хутора Гойч.

 

— У вас на хуторку неймовірна тиша. Зовсім не видно домашніх улюбленців — котів і собак. Не чутно й звичного для села кукурікання півників, рохкання поросяток. Хоча кілька людей нібито й живуть, — продовжую розмову після того, як оглянули ставочок, теж занедбаний і засмічений, а Катя тим часом розповіла, що там торік жили бобри, але одного хтось із мисливців убив і тепер зубатих красенів не видно…

— Люди є — Іван Миколайович поодаль живе, а біля мене ще жінка, але ми не так часто бачимось, — відповідає дівчина, вдовольняючи мою цікавість. — Є й господарі, які інколи приїздять на хутір… Кабани дикі часто на хутір забігають — слідів повно… А із «домашніх» тварин бачила тільки… мишей із пацюками, які добряче в моїй хатинці погосподарювали (дівчина посміхається). Коли вперше приїхала, залишила кілька кофтинок на печі, ковдри. А наступного разу заходжу — все моє добро пошматоване, на клаптики розідране. І розкидане повсюди — і по печі, і по підлозі. Спершу перелякалась, а тоді заглянула у піч — і все зрозуміла. Пацюки здоровенне кубло змостили із моїх кофтинок… Правда, з цією проблемою я швидко впоралась. Тепер ці місцеві «жителі» не докучають…

— Катю, а не моторошно в хатинці у майже безлюдному селі серед лісу? запиттую про те, що одразу спало на думку, коли прибула у це закинуте село.

— Мене часто про це запитують. А я усім відповідаю — у Києві пізно ввечері небезпечніше. А тут, у лісовій тиші, чого боятися?.. Але, звісно, потім, коли зовсім переберусь у хатинку, про безпеку потурбуюсь.

— Ви побували у багатьох країнах. Ознайомились з багатьма культурами. Це надбання дозволить оживити не лише Зелений Гай, а й Малинщину в цілому…

— Я справді багато подорожую і люблю людей. А свою професію називаю людинознавством. Відколи одна з моїх «найдикіших» (на той час) мрій збулася — я помандрувала Ефіопією, не припиняю втілювати й інші. Хутір Гойч — це лиш маленький приклад того, як можна жити цікаво за межами міста. Невдовзі там буде багато людей, творчості та радості. Запрошую і креативних, творчих малинчан долучатися. Про дату відкриття Арт-хутора Гойч повідомлю…

Ми ще довго розмовляли з молодою київською журналісткою про її творчі плани і про Зелений Гай — всього в газеті не розповіси. Зате там точно знайдеться місце, аби розповісти про перший культурний захід у цьому мальовничому поселенні під Недашками.

 

IMG_1915______катин домик

Розміщено в : Місцеві новини

2017 рік — у фактах
99
Наприкінці року у Рівненському апеляційному суді відбулося останнє засідання, на якому вирішувалася доля приміщення редакції газети «Малинські новини». 1,5 року Малинська районна рада водила журналістів «МН» по всіх судових інстанціях, у надії прибра...
Спалахнув автомобіль
290
Надзвичайна подія сталася поблизу маркету «АТБ». Випадкові перехожі побачили, як в іномарці, припаркованій поблизу магазину, спалахнув вогонь, за мить із машини повалив дим. Люди одразу викликали пожежників. Власників палаючого авто на місці не бул...
Як відзначають Старий Новий рік
80
У ніч з 13 на 14 січня українці відзначають Старий Новий рік — унікальне свято, яке виникло після зміни літочислення. Його святкування почалося в 1918 році, коли замість юліанського календаря був введений григоріанський, і в наше життя увійшло понятт...
Працюватимемо по-новому
151
Кабінет Міністрів України затвердив зміни щодо перенесення робочих днів у 2018 році. Відтак низку робочих днів перенесли для забезпечення раціонального використання робочого часу та створення сприятливих умов для святкування Міжнародного жіночого дн...
Лісгосп АПК — лідер року
56
ДП «Малинський лісгоп АПК» — лідер року серед господарських товариств України за Національним бізнес-рейтингом-2017. Днями керівнику підприємства Володимиру Антонюку вручили почесну нагороду «Лідер року-2017» та національний сертифікат. Золото рейт...
Навчальні заклади переводять на пультову охорону
151
Цьогорік 18 навчальних закладів міста — школи, дитсадки, ДЮСШ, ЦДЮТ та ММЦНТТ (разом з приміщенням міськ­во) — переведуть на пультову охорону. Таке рішення ухвалила мерія спільно з директорами ЗОШ, ДНЗ та закладів позашкільної освіти, дійшовши згоди,...
Зробив зауваження і отримав струс мозку
74
На Різдво підлітки жорстоко побили малинчанина поблизу маркету «АТБ» у Малині. Чоловік разом із дружиною, проходячи повз магазин, побачили, як хлопчаки спорожнили пляшку пива та розбили її на тротуарі. Перехожий зробив зауваження нахабним парубкам, ...
Коляд, коляд, коляда — за планшета і гайда
55
Неприємною подією запам’яталося Різдво малинській родині, яка проживає у мікрорайоні паперовиків. Опівдні у двері квартири постукали три хлопчики-колядники і попросили дозволу привітати господарів зі святом. Ті, впустивши віншувальників, вислухали по...
У хаті знайшли зброю
43
13 січня правоохоронці, провівши санкціонований обшук оселі 19-річного жителя Лумлі, виявили цілий арсенал зброї: 231 патрон калібром 7,62 мм, багнет до карабіну Мосіна, а також мінометну міну калібром 82 мм. — Небезпечні предмети чоловік розкопува...