Арт-хутір Гойч на Малинщині, або Навіщо столична журналістка, оселилася в Зеленому Гаю?

Немає коментарів 1200 Переглядів

Зелений Гай — невеличкий хуторок у мальовничій місцевості неподалік Недашок. Тут лише одинадцять хаток. Навколо дика природа — ліс, струмок, що наповнює холодною прозорою водою невеличкий сільський ставок. На околицях сліди диких тварин, а на обійстях — порожньо. Лише на двох із них ледь жевріє життя, а ще одну хатинку придбала не так давно молода журналістка з Києва — Катерина Мізіна (на знімку).

24-річна Катя — ведуча та журналіст Громадського ТБ. Висвітлює культурні події в Україні. Її проекти здебільшого про українське кіно, акторів, режисерів тощо. Катя об’їздила пів-Європи, побувала в Єгипті, Судані та Ефіопії, а нині мріє облаштувати арт-хуторок (мистецький хутір) у Зеленому Гаю, котрий мило називає Хутір Гойч. У перекладі «гойч» — лісова галявина. Цю старовинну назву почула від старожилів.

Уже навесні на теренах майже незайманої природи вируватиме життя. Катя планує оселитись на хуторі. І відтоді займеться облаштуванням острівка мистецтва та культури. Мріє про творчі зібрання, фестивалі, мистецькі школи, літні табори тощо. Там буде багато молоді, веселощів і творчих прагнень.

Арт-хуторки уже є в Україні, проте лише подекуди. Дівчина деякий час жила на хуторі Обирок (відомий як Obyrok Art Island) у Чернігівській області. Це перший в Україні мистецький хутір. Його заснував талановитий режисер і мандрівник Леонід Кантер на місці покинутого села 2007 року.

До Кантера приєдналися однодумці (режисери, музиканти, художники) — вони з любов’ю відродили занедбані хатки, український побут. І нині господарюють на лоні природи та проводять цікаві дійства для творчих людей, а також просто пересічних українців, які хочуть хоч інколи відпочити від цивілізації.

Побачене в Обирку надихнуло й Катю і в неї виникло палке бажання віднайти пустинне невеличке село неподалік Києва та вдихнути у нього життя. Дівчина об’їздила багато населених пунктів, і, врешті-решт, знайшла Хутір Гойч, який одразу запав їй у серце…

 

Коли дізналася про молоду хуторянку, вельми кортіло познайомитися. Адже не так часто у селах з’являються молоді господарі, тим паче представники столичної богеми. Здебільшого навпаки — молодь тікає звідти у великі міста, де вирує цивілізація…

Отже, домовились про зустріч і минулих вихідних я приїхала у Зелений Гай. А там вже кипіла робота. Разом із Катею зі столиці прибули її п’ятеро друзів, щоб допомогти облаштувати побут. Адже вона дуже хоче якнайшвидше, можливо вже у квітні, зовсім перебратися на хутір.

Господиня запропонувала оглянути її володіння. Ми йшли пустиннм селом, вдихали чисте п’янке повітря, а Катя у подробицях розповідала, як віднайшла свою хатинку та ділилася планами на майбутнє.

— Коли вперше мала зустріч із Недашківським сільським головою, він був не вельми привітним, — з усмішкою говорила. — Господарював якраз на городі, із заступом. А тут незнайомі молоді люди хатами-пустками цікавляться. Спересердя відказав, щоб не їздили тут, бо нічого у них не продається. Не вельми люблять, вочевидь, місцеві прибулих київських «дачників»… Але потім проблем із сільською владою не було — жодної. А коли дізналася, що Валерій Іванович пішов добровольцем в АТО — дуже стала його поважати.

— Чула, що не дуже хочуть на селі хати продавати. І як Вам вдалось умовити хазяїв?

— Так, чомусь відмовляють, хоч хати і занедбані, а далі — зовсім розваляться. От друзі мої ніяк не можуть домовитись із господарями пусток. А нам же хочеться увесь хуторок заселити. За два роки, що я тут, тільки одних хазяїв і вдалося вмовити… Але мені пощастило. У цій хатинці жила старенька бабця. Її діти хотіли до себе забрати. Вона й погодилася продати будиночок. Сама й документи мені усі підписала… Старенька не вельми й жалкувала за рідним обійстям, бо, вочевидь, тяжко самій у майже безлюдному селі. Хоча дітям було шкода розставатися із рідною оселею, з якою у них, напевне, пов’язані гарні спогади.

— А Ви, Катю, звідкіля?

— Родом із Придністров’я. Але коли ще була малою, переїхали в Україну — оселилися у Кам’янець-Подільському районі на Хмельниччині.

— Як рідні сприйняли звістку, що станете сільською панянкою?

— Мама була в розпачі — спочатку… Вона у мене художниця, але виросла у селі, у тяжкій праці, й щонайбільше хотіла вирватися у місто. Що й зробила, як тільки стала дорослою… А тут я кажу: переїжджаю у село. Ненька цього не зрозуміла… Вона так гордилася мною, коли я вступила в університет імені Карпенка-Карого, надалі стала телеведучою. Для неї я досягла неймовірних висот. Отож, усе умовляла не міняти Київ на село. Але приїхала, побачила хатинку і змирилась… Я їй розповіла про свій задум. Мовляв, не буду тяжко працювати і тримати корову, а започаткую мистецький хуторок. І ненька пообіцяла, що теж згодом переїде й житиме поряд у хостелі, який я планую облаштувати для гостей.

— Ви згадали про плани. А які найближчі?

— Спочатку — господарські… Пробити свердловину, бо вода у колодязі дуже брудна, не придатна для пиття. Навести лад у літній кухні — там поки що і житиму. А надалі — багато чого. Сад закладемо за хатинкою. Фінську лазню зведемо. А в будиночку грубку до наступної зими слід перекласти, піч розширити, щоб доросла людина могла лягти — зараз тільки дитина може на лежанці вміститися… Обов’язково — побудувати сцену на галявині для творчих виступів моїх гостей. Одне слово, клопотів вистачає. А ще собаку заведу — як же у селі без сторожа?.. Щодо творчих планів — нехай це буде сюрпризом. Про них краще поговоримо після відкриття Арт-хутора Гойч.

 

— У вас на хуторку неймовірна тиша. Зовсім не видно домашніх улюбленців — котів і собак. Не чутно й звичного для села кукурікання півників, рохкання поросяток. Хоча кілька людей нібито й живуть, — продовжую розмову після того, як оглянули ставочок, теж занедбаний і засмічений, а Катя тим часом розповіла, що там торік жили бобри, але одного хтось із мисливців убив і тепер зубатих красенів не видно…

— Люди є — Іван Миколайович поодаль живе, а біля мене ще жінка, але ми не так часто бачимось, — відповідає дівчина, вдовольняючи мою цікавість. — Є й господарі, які інколи приїздять на хутір… Кабани дикі часто на хутір забігають — слідів повно… А із «домашніх» тварин бачила тільки… мишей із пацюками, які добряче в моїй хатинці погосподарювали (дівчина посміхається). Коли вперше приїхала, залишила кілька кофтинок на печі, ковдри. А наступного разу заходжу — все моє добро пошматоване, на клаптики розідране. І розкидане повсюди — і по печі, і по підлозі. Спершу перелякалась, а тоді заглянула у піч — і все зрозуміла. Пацюки здоровенне кубло змостили із моїх кофтинок… Правда, з цією проблемою я швидко впоралась. Тепер ці місцеві «жителі» не докучають…

— Катю, а не моторошно в хатинці у майже безлюдному селі серед лісу? запиттую про те, що одразу спало на думку, коли прибула у це закинуте село.

— Мене часто про це запитують. А я усім відповідаю — у Києві пізно ввечері небезпечніше. А тут, у лісовій тиші, чого боятися?.. Але, звісно, потім, коли зовсім переберусь у хатинку, про безпеку потурбуюсь.

— Ви побували у багатьох країнах. Ознайомились з багатьма культурами. Це надбання дозволить оживити не лише Зелений Гай, а й Малинщину в цілому…

— Я справді багато подорожую і люблю людей. А свою професію називаю людинознавством. Відколи одна з моїх «найдикіших» (на той час) мрій збулася — я помандрувала Ефіопією, не припиняю втілювати й інші. Хутір Гойч — це лиш маленький приклад того, як можна жити цікаво за межами міста. Невдовзі там буде багато людей, творчості та радості. Запрошую і креативних, творчих малинчан долучатися. Про дату відкриття Арт-хутора Гойч повідомлю…

Ми ще довго розмовляли з молодою київською журналісткою про її творчі плани і про Зелений Гай — всього в газеті не розповіси. Зате там точно знайдеться місце, аби розповісти про перший культурний захід у цьому мальовничому поселенні під Недашками.

 

IMG_1915______катин домик

Читайте також

Учаснику АТО Олександру Марченку потрібна допомога 37-річний Олександр Марченко (на знімку) із Пристанційного, боєць ­90-го аеромобільного батальйону 81-ої  десантної бригади, у квітні цього року отримав поранення в Авдіївці Донецької області. Зараз чоловікові загрожує ампутація лівої руки. Олекса...
У Чоповичах закриють будинок престарілих? 17-го березня відбулася 15-та сесія районної ради. У її роботі взяли участь 20 депутатів райради, керівництво району, керівники структурних підрозділів РДА, установ і організацій. Вів сесію голова райради Михайло Левковець. Депутати затвердили порядо...
25 червня — День молоді Цікаву розважальну програму з нагоди Дня молоді, 25 червня, анонсують у Малині. Свято цьогорік організовують арт-центр FDE спільно з міською радою. Зокрема, з 12-ої години в міському парку працюватимуть атракціони, через годину можна буде кататися...
«Та не однаково мені…» Під такою назвою у Вербну неділю, 24 квітня, у районному Будинку культури відбувся благодійний концерт, метою якого було зібрання коштів для лікування та реабілітації поранених малинських бійців, яких покалічила війна на Сході України. За годину д...
У Малині підпалили три автобуси О другій годині ночі з неділі на понеділок невідомі спалили три автобуси перевізника Олександра Столяра. Охорона помітила зловмисників, але врятувати техніку не встигла. Кому став на заваді приватний підприємець — конкурентам у бізнесі чи на депутат...
Запрошують на Велодень Малинчани вкотре стануть учасниками Всеукраїнської акції «Велодень», яка щороку об’єднує тисячі велосипедистів, у тому числі й українців, у спільному велопробігу центральними вулицями міст і сіл. Щораз цей велопарад збирає прихильників двоколісного т...
З Малина у зону АТО відправили банно-пральний комплекс вартістю понад 1 мільйон гривень На Великдень, першого травня, у центрі міста на Соборній площі відбувся показ дороговартісного пересувного банно-прального комплексу та збір гуманітарної допомоги для атовців. Наступного дня їх доставили на Схід України. Як розповів волонтер, кері...
І трансформатор не витримав спеки? Минулого четверга на трансформаторній підстанції великої потужності Малинського РЕМ, розташованій на території ТОВ «Швейна фабрика «Ельфа», сталося коротке замикання і задимлення. На півдня без напруги залишилися підприємство, багатоквартирні будинки...
Розміщено в : Місцеві новини

Популярні

Отримають компенсацію. А яку? Африканська чума, виявлена 4 жовтня у Головках, завдала чимало збитків селянам. Більшість головківців та жителів сусідніх сіл не чекала, поки силоміць...
Працівники Малинського ВП попереджають Місячник «Профілактичні заходи щодо виявлення та вилучення  з незаконного обігу зброї, боєприпасів та вибухівки», що розпочався 21 серпня, триватиме д...
Проведуть світло за рахунок держави Наприкінці 2015-го року на сесії Малинівської сільради було ухвалене рішення про виділення земельних ділянок під забудову учасникам АТО, медикам, прац...
Тимчасово відмінять електрички Дві електрички, на Київ та Коростень, не курсуватимуть 11, 13, 18, 20 жовтня через ремонт на залізничних коліях, повідомляє ПАТ «Укрзалізниця». «У зв...