Чи воскресить корів урядова програма «му-му»?

Немає коментарів 64 Переглядів

О сьомій ранку у молочному павільйоні на базарі покупців — жменя. Проте ще півгодини-година і завирує торгівля. Поки що продавці впорядковують робочі місця: хтось поспішає з молоком у лабораторію, аби здати продукт на аналізи, інші протирають пляшки, акуратно дістають із торбин сир, аби не розламати й не зіпсувати товарного вигляду.
— Чули, що днями видав Гройсман? — подає голос котрась із продавчинь. — Пообіцяв, цьогорік уряд виділить 6,3 мільярда гривень для підтримки аграріїв. Чотири мільярди підуть на розвиток тваринництва. Кожному селянинові, який тримає корову, дадуть по 2,5 тисячі гривень на рік. Подарунок від чиновників чекає й на тих, хто не різатиме телят і вигодовуватиме їх упродовж року. Таким господарям виділять по 1,5 тисячі гривень. То, може, заживемо? На дідька нам здався цей базар? — додала іронічно.
— І я таке чула, — підхопила розмову жінка за сусіднім прилавком. — Урядовці нібито розраховують збільшити надої молока для країни, покращити виробництво м’яса. Тільки мало віриться у благі наміри чиновників. Пам’ятаєте, як подбали про одноосібників та фермерів у 2013 році? Селянам, котрі мали трьох корів і більше, видали доїльні апарати, виплатили дотації на утримання молодняка. Тільки хіба побільшало корів у селах? Якщо мені, приміром, вигідно тримати годувальницю, бо живу з продажу молочного, робитиму це й без урядовців. А кому несила, продаватимуть худобу або пускатимуть під ніж. Мій онук навіть жартує з цього приводу, мовляв, сьогодні корову треба вносити у «Червону книгу», як вимираючий вид…
Часто доводиться їздити селами і споглядати невтішну картину: якщо двадцять років тому у кожному дворі господарі тримали одну-дві корови, не можна було уявити сільського обійстя без Лиски чи Рябушки, тепер побачити рогату годувальницю у селі — рідкість. У деяких населених пунктах люди вже й забули, як смакують домашні молоко та сметана. Тим часом зі шпальт районки дотепер не сходять оголошення: «Продам корову», «Продам телицю чи бичка». Та й статистика зовсім не радує: кількість ВРХ з кожним роком зменшується. Приміром, на офіційному сайті ОДА — жодного слова, що у якомусь районі Житомирщини є тенденція до зростання кількос­ті корів. А про Малинський район взагалі мовчок. Тож напрошується питання: чи врятує чергова урядова програма «му-му», як її часто жартома називають, сільське господарство?
— По 2,5 тисячі на рік — за корову, по 1,5 тисячі — за теля — звучить заманливо, — ділиться думками Горинський сільський голова Володимир Омельченко. — Проте паперові наміри — це одне, а реальність — дещо інше. Річ у тім, що у селах нині немає ентузіастів, які могли б тримати худобу. Усі вони, колишні колгоспники-трударі, — люди літнього віку. А сільська молодь працювати не хоче, лінується. Нащо їм обтяжувати своє життя коровою й телям? Хто тримав худобу, знає, біля неї треба ходити щодня. Це не пшениця, яку посіяв і зібрав урожай. Тримати годувальницю — тяжка праця, яку аж ніяк не порівняєш із 2,5 тисячами гривень. Тому, думаю, ніякі мільярди не воскресять тваринництво. Можливо, від того виграють фермери, але не одноосібники. Спочатку треба відродити село, повернути туди людей, створити умови для гідного життя, а вже потім думати про усе інше…
Подібне, на жаль, почула від більшості очільників сільських громад. Адже чимало сіл нині — на межі виживання. Дороги до населених пунктів розбиті, поля й луки позаростали самосієм, колишуться будяками у людський зріст, під гаслом оптимізації закриваються школи, скорочуються ФАПи, молодь тікає з села, бо розуміє: перспективи тут — нуль.
— А колись усе було інакше, — любить повторювати жителька Рудні Вороб’ївської 62-річна Галина Рудіновська, власниця двох корів. — У 1992 році, наприклад, також давали дотацію на утримання молодняка, тоді це були пристойні суми. Урядовці розуміли, селянські мозолі не можуть коштувати копійки. Односельці відгодовували телят, потім здавали їх на м’ясо у Рутвянку, Нові Вороб’ї і мали з того неабиякий зиск, бо за кілограм живої ваги платили майже по два рублі, це були гарні гроші. Та й м’ясо на базарі тоді коштувало значно дешевше. Тепер усе змінилося. Не встигла корова отелитися, як під ворітьми вже сигналять спекулянти, допитуються, чи не продаю молочного теляти. А хто ж його продаватиме по 42 гривні за кіло, коли на базарі за нього треба викласти півтори сотні? Тож тримаємо бичка для себе.
За словами жінки, селяни нині масово позбуваються корів, кажуть, тримати їх тяжко: череди немає, як колись, тож доводиться випасати на цепах. Та й пасовища останніми роками вигорають від пекучого сонця, непросто припасти худобі сіна на зиму, інших харчів.
— Торік, приміром, посіяли овес, сподівалися зібрати гарний урожай, однак всі посіви вигоріли, — бідкається селянка. — А на купованому хіба далеко заїдеш?
Не може сільська жінка також втямкувати, за якою логікою діють урядовці. Каже, у селах скорочується ветеринарна медицина, останнім часом ходять чутки, заготівельникам заборонять скуповувати молоко у селян, проте разом із цим беруться за відновлення тваринництва?
Слухаючи жінку, міркую: зневіра у будь-які державні програми й потуги підставити плече сільським трударям й справді така глибока, що її не здолати ніякими дотаціями й обіцянками. Можна тисячу разів нарощувати поголів’я ВРХ на паперах, але від того не замукає й не замекає у хлівах та на пасовищах, не наповняться відра молоком, а державні комори — м’ясом. Перед тим, як узятися за відновлення тваринництва, чиновникам не завадило б побувати у вимираючих Вишеві, Рутвянці, Стримівщині, подивитися на проблеми селян не з високих київських пагорбів, а зі звичайного сільського двору, до якого вже позаростали стежки.

Розміщено в : malin
Реклама
Форма зворотнього зв’язку:

Отримайте інформацію, яка вас цікавить, звернувшись до нас через контактну форму.

  • Drop files here or
  • This field is for validation purposes and should be left unchanged.