Гарна Іванівка, але має багато проблем

Немає коментарів 22 Переглядів

Днями випала нагода побувати в Іванівці.

Була приємно здивована змінами, які відбулися у місцевій дев’ятирічці. Якось, згадалося, чиновники хотіли закрити навчальний заклад і перевести дітей у Горинь. Але на захист скарбниці знань піднялося все село, до речі, «МН» теж допомагали іванівцям відстояти школу. Наразі це питання районні посадовці не порушують, а сільській школі можуть позазд­рити навіть міські педагоги та учні.
— Зараз у школі навчається 35 дітей, — говорить директор дев’ятирічки Наталія Мартиненко. — Оснащення добре: маємо сім ноутбуків, декілька принтерів, проекторів, електрон­ний мікроскоп, лупи. У нас за всіма вимогами працює нова українська школа — для першачків із райво надійшли нові парти, комп’ютерна техніка, сучасний телевізор, ящик конструкторів, днями підвезуть кольоровий принтер. Вдячні за допомогу і спонсорам — ТОВ «Юнігран-Сервіс» та ПрАТ «Вайдманн-МПФ».
Єдина проблема, яка не дозволяє йти в ногу з часом, — відсутність якісного інтернету.

Гарне враження справляє також іванівський ФАП, який обслуговує близько 400-от сельчан із Іванівки, Нянівки, Жабоча і Рубанки. У фельдшерсько-акушерському пункті є практично всі медикаменти, потрібні пацієнтам.
— Сельчани бояться лікарень, якщо комусь кажуть лягати у районний стаціонар чи їхати у Житомир — навідріз відмовляються, бо не мають на це грошей, — каже фельдшер Микола Бондар. — Тому здебільшого люди лікуються у нашому ФАПі.
Наразі обслуговують дільницю чудові медики з великим досвідом — сімейний лікар Галина Мазурок і педіатр Євгенія Олексієнко. Їх в основному і обирають сельчани, укладаючи декларації.

Однак не все райдужно у сільській раді. Є великі проблеми. Найперша — відсутність сполучення з райцентром. Це болюче питання люди порушують перед владою багато місяців поспіль. У які тільки кабінети не стукали, куди не писали, але житомирську маршрутку дали тільки на декілька днів, прозвітувавши «на гору», що все добре, потім знову її відмінили. Як пояснюють, перевізник Микола Рафальський відмовляється пускати автобуса, бо далі за маршрутом в Іршанській ОТГ дуже погана дорога.
Зараз єдина можливість потрапити у Малин — добратися спершу своїм ходом до житомирської траси через Жабоч, де, до речі, завдяки місцевому підприємцю Вадиму Лосю більш-менш пристойна сільська дорога. Від домівки потрібно долати по п’ять-сім кілометрів.
— Мені кожних декілька тижнів треба їхати в житомирську чи малинську лікарні, — розповідає молода жінка Юлія. — Зі мною «пішака чешуть» і діти — другокласник та п’ятикласник…
— Уявіть картину, онуки похворіли на кір, температура 39-ть з гаком, а я їх пішки на «лісапеті» тягну сім кілометрів до рейсового автобуса, — говорить у розпачі і пенсіонерка Галина Романенко. — У грудні треба пройти чергову медкомісію, не знаю як добиратимемося у Малин. Не розумію, чим ми гірші горинців, яким замість іршанського дали автобус через Гутку. Нас хоча б тричі на тиждень забирав вранішній житомирський автобус, який міг би заїздити у Іванівку через Жабоч.
Люди ще довго розповідали, як натерпілися через відсутність сполучення з Малином. У когось онуки гостюють і немає як відправити до батьків, у інших студенти не можуть на вихідні добратися з навчання додому, бо бояться пізно ввечері йти лісовою дорогою. Іванівці сподіваються, керманичі білого дому їх почують і до холодів вирішать проблему.

Також незадоволені люди сільгоспвиробником, який віднедавна орендує паї.
— На зборах обіцяв золоті гори, але торік заплатив за пай 920 гривень, хоча повинен був дати удвічі більше. Цього року взагалі — жодної гривні, — каже одна із літніх жінок. — В Облітках гарний господар — платить по 5000 гривень за пай, в Устинівці — теж стільки, у Буді хоч бери зерном, хоч 4000 гривень на руки. Лише у нас як не у людей.
Сельчан можна зрозуміти, для кожної сім’ї орендна плата за пай — великі гроші, бо спробуй у Іванівці щось заробити. Крім кар’єру, де працює до восьми чоловік, ніякої роботи немає. Дехто їздить у Малин та Київ, але, через проблему із автобусним сполученням — це одиниці. Отож, виручають домашнє господарство та лісові дари — ягоди, гриби. Хто не лінується, трудиться з ранку до пізньої ночі — має на хліб і до хліба. Інші ледь виживають, багато молоді не витримує і починає заглядати у чарку.

…З пересторогою дивляться іванівці у майбутнє. З екранів телевізорів розповідають про різні реформи, говорять, малонаселені пункти можуть залишитися без ФАПів і шкіл. Цього найбільше бояться сельчани. Адже поки гомонять діти на шкільному подвір’ї, є свій медик, працює книгозбірня, відчиняє хоч час від часу двері клуб — село живе.

Розміщено в : malin
Реклама
Форма зворотнього зв’язку:

Отримайте інформацію, яка вас цікавить, звернувшись до нас через контактну форму.

  • Drop files here or
  • This field is for validation purposes and should be left unchanged.