«Я сонячний промінь в пелені дощу»

Немає коментарів 71 Переглядів

Під такою назвою у арт-просторі ГО «Свічадо» відкрилася виставка картин 15-річного художника Владислава МАЛАХОВА із Гути-Логанівської.
Він особлива дитина — аути­ст, тому бачить світ дещо по-іншому, ніж більшість людей. Ніхто з науковців досі не може назвати конкретну причину інакшого розумового розвитку абсолютно здорових аутистів. Дехто з фахівців говорить, вони мають екстрасенсорні здібності, читають думки людей. На відміну від сонячних дітей із синдромом Дауна, мовчазних аутистів називають дітьми дощу. Вони, неначе замкнена фортеця, занадто заглиблені у свій внутрішній світ, до їхньої душі важко підібрати ключик. Здебільшого аутис­ти мають хист до мистецтва, часом і до математики та технічних наук. Серед них є генії, проте їм важко знаходити спільну мову з оточуючими, навіть близькими, займатися звичайними буденними справами, навчатися в школі. Відтак зазвичай ці діти тримаються осторонь. Непросто завоювати й їхню довіру. Тому вкрай важливе добре ставлення до них у сім’ї. Коли така «інакша» дитина відчуває любов і турботу, чує щодня щирі, схвальні слова — вона розквітає, їй хочеться творити, і нестандартне сприйняття світу виливається у творчі доробки — картини, скульптури тощо.

Cаме така сприятлива доброзичлива обстановка у багатодітній родині Руслана та Оксани Малахових стала запорукою розвитку таланту їхнього особливого сина Владислава.
— Владік почав малювати з п’ятирічного віку, — розповідає мама. — Активно користуючись кульковою ручкою, зображував різні постаті та події. Спершу це були звичайні дитячі малюнки про те, що бачив навкруги. Потім став брати сюжети з книжок, кінострічок. Однак син ніколи не копіював картинок, на підставі побаченого створював свої неповторні образи. Інколи й сама не розуміла, звідки у нього взявся той чи інший творчий задум, бо ніколи вдома нічого подібного не було.
Що цікаво — обличчя людей на малюнках спершу були, як повітряні кульки, без очей, брів, носа. Потім поступово Владік став зображувати майже повноцінні портрети, але тривалий час очі у людей були напівзаплющеними і без ротів. Напевне, такими в його уяві були оточуючі.
Творчі здібності Владіка помітили у Горинській школі, котру хлопець відвідував з 8-річного віку. Психолог та вчителі порадили розвивати талант. У листопаді минулого року Оксана Малахова привела сина у школу мистецтв до викладача образотворчого мистецтва Ірини Оксаніч, і за цей короткий час у творчості особливої дитини сталися відчутні зрушення.
— У перші дні Владіку було важкувато адаптуватися до обстановки, бо все нове у аутистів викликає шок, — розповідає Ірина Василівна. — Але він доволі швидко звик до занять. У перервах між малюванням гортав із цікавістю журнали з роботами видатних живописців. Щоразу його погляд зупинявся на картинах Сальвадора Далі. Саме живопис геніального іспанського художника припав до душі Владіку. Творчі задуми мого вихованця наразі подібні стилю Далі — цього найдивовижнішого митця сюрреалізму ХХ століття. З кожним днем до того ж його творчі роботи стають кращими, тон світлішає, що говорить про прогрес у загальному духовному розвитку та соціалізації хлопця.
Кожна щира похвала наставника та родичів додавала Владіку наснаги. Він малював щодня — у школі мистецтв, Горині, вдома. За чотири місяці назбиралося стільки картин, що вдалося організувати виставку.
Зала арт-простору ГО «Свічадо» у день її урочистого відкриття ледь вмістила усіх бажаючих ознайомитися із творчістю Владіка. Одразу, до речі, декілька картин купили шанувальники мистецтва.
Усіх вразив вірш мами Владіка, присвячений синові. Ці щирі слова розкривають душу талановитого хлопця:

«То хто ж я між вами
у світі облич?
Невже я душа, вбита
в камінь?
Обвита страхами,
Безмовна, як тінь,
Що просто блукає
світами?
Ні, я не камінь,
і я — не тінь…
Безмовність
породжує тишу.
Я — сонячний промінь
У небі дощів!
Я той, хто збагачує душу!»

Також того дня у залі арт-простору батьки аутис­тів обговорили проблеми виховання своїх дітей. Вони зауважили, на жаль, на Малинщині немає жодної спеціалізованої групи в дитсадках, де можна було б отримати дошкільну освіту таким «інакшим» дітям, і висловили сподівання, що знайдуть допомогу в інклюзивно-ресурсних центрах, які віднедавна працюють в місті і районі. Також раді, що завдяки громадській організації «Свічадо» отримали можливість об’єднатися, щоб спільними зусиллями зробити життя своїх дітей кращим і комфортнішим, розвивати їхні творчі задатки та навчити жити у соціумі. Крім обміну досвідом, спілкування з психологом, у батьків виникла ідея познайомити своїх дітей. Можливо, вони знайдуть спільну мову одне з одним і підтримуватимуть стосунки надалі.

До речі, мама Владіка Оксана — теж творча жінка. Вона складає вірші. Хоч у її скарбничці їх небагато, але всі вони написані з душею. Жінка хоче, отримавши консультацію фахівців, розвиватися далі. І, сподівається, невдовзі поезій назбирається на збірку.

Ірина РОМАНІШЕНА.

Розміщено в : Культура
Форма зворотнього зв’язку:

Отримайте інформацію, яка вас цікавить, звернувшись до нас через контактну форму.

  • Drop files here or
  • This field is for validation purposes and should be left unchanged.