Ластівки літають, бо літається, а Олена плаче, бо пора…

Немає коментарів 164 Переглядів

Олена Микитівна уже відсвяткувала своє сорокаріччя. Для неї школа давно стала сім’єю, а учні – дітьми, бо ж власної ні родини, ні дітей не має. ЇЇ колишнє перше і єдине кохання десь з-під шару років інколи зринає спогадом, який щоразу водоспадом болю обливає її днину. Як би ж можна було прокрутити плівку життя назад – в юність…

…Під стріхою нового будинку, до якого недавно переїхала сім’я Олени, ластівки звили гніздо. Бачила дівчина таке у бабуся на сволоках у хліві, а от щоб біля хати – не зустрічала.
– Це на добро, на щастя, птахи не гніздяться будь-де, – задумливо говорила баба Марина.
І в Олениній свідомості сіре конусоподібне сплетіння було символом благополуччя і її омріяного щастя.
Дівчина закінчила школу. Вступила до вузу. Там познайомилася з юнаком, котрий став її першим коханням, її мрією. Вона, здавалося, боялася вірити у те, що це взаємно. Невже і справді він може так, як вона, не спати ночами, жити від зустрічі до зустрічі?
Кохання розквітало і поєднувало їх чистими, як погожий досвіток, променями ніжної пристрасті.
Закінчувався перший курс. Після останнього екзамену дівчата вирішили відзначити – організувати вечірку.
– Я повинен їхати додому. Наш клас збирається святкувати п’ятиріччя закінчення школи, – сказав Сергій..
– Ну, що ж, – розвела руками Оленка. – Їдь. А потім?
– Шукатиму підробітку. Я тобі телефонуватиму.
Оленка була ображена: не пішла на вечірку і плакала, обійнявши подушку.
Коли приїхала додому, часто згадувала слова коханого. В душі народжувалися підозри, що його почуття не були такими щирими і глибокими…
А потім турбували інші здогади… І лікар підтвердив, що вона чекає дитину.
То був незабутній день в житті. Вона, що вже привчала себе до розлуки з коханим, носить в собі його дитину. Майбутнє лякало невизначеністю.
Мама зустріла це повідомлення спокійно, бодай, зовні.
– Ти доросла, мені важко тобі щось порадити. Якби ж я хоч того Сергія бачила…
Батько мовчав. Його думки озвучувала мама. Він дуже хотів зустрітися із «зятем» – так він його називав зовсім без гумору.
Сергій не телефонував більше місяця. Олена була стомлена своїми муками. Вона частенько підходила до пташенят, що сиділи в гнізді і чекали батьків, які вправно приносили їм «ласощі», і – заздрила.
– Бачиш, доню, і птахи не відкладають яєць, не висиджують пташенят, доки гніздо не зів’ють. Так має бути, – сказала якось бабуся. – Інакше – важко.
Олена вже не чула останніх слів. Слова найріднішої з дитинства людини стали останньою краплею на терезах її вагань. Хвиля болю і образи поглинала все єство. І єдиний вихід із цього лабіринту, Олена бачила в зверненні до лікаря з проханням перервати вагітність. Це, думалося, звільнить її від страждань. І вже ніщо не буде пов’язувати її з Сергієм.
– Не роби цього, доню, – спробувала відговорити мати,– Не ти перша, не ти остання – виростимо дитину.
– Я не потрібна йому, мамо. Мабуть, вже інша є. А в мене ж попереду чотири роки навчання. Зав’яжу собі світ, а він буде ходити і сміятися. А ще почекаю, тоді буде пізно.
– Як знаєш, – прошепотіла мати.
Коли все сталося, Олена не почула полегшення, тільки біль. Вона кілька днів не виходила з кімнати. Не плакала – тільки мовчала.
…Одного ранку її розбудив телефонний дзвінок. То був Сергій. І телефонував він із поштового відділення її села. Питав, як добратися до хати.
– Готуй сніданок, я біжу, – нетерпляче мовив парубок.
«Господи, чому ж він не приїхав тиждень тому.» – мимоволі вирвалося з вуст Олени.
Ніби не своїми руками відчинила Сергію двері. Він поцілував її, а Олена ледь стримала сльози. Потім вирвалася з обіймів.
– Ввійти можна? – відчувши холод коханої, запитав Сергій.
– Заходь, – байдуже мовила Олена.
– Не ображайся. Я проживав у такому глухому селі, що телефон був лише в керівництва, не міг зателефонувати. Знаєш, я приїхав тобі сказати…Виходь за мене заміж.
Олена затулила обличчя руками і дала волю сльозам.
– Що з тобою сталося, Оленко?
– У нас була б дитина…
– Була б?! – вникаючи в сказане коханою, відступив. – Як ти… могла?
Сергій курив на порозі, не маючи сил ні повернутися в будинок, ні піти геть.
А подвір’ям низько кружляли ластів’ята: чи на дощ, чи на грозу…

Лариса Кононученко

Розміщено в : Блог

Кого відключать від централізованого опалення?
1069
Прочитали разом із сусідами в «МН», що наступного року відключатимуть чимало багатоквартирних будинків від централізованого теплопостачання. Надрукуйте, які саме. Згідно із рішенням міськради, з першого травня 2018 року планується відключення 27-ми ...
Субсидії на паливо віддадуть
865
Раніше оформляли пільгу, тепер субсидію на придбання твердого палива. Документи подали давно, однак досі не отримали ні копійки. Багато односельчан не запаслося дровами, бо отримує мізерні пенсії, яких ледь вистачає на прожиття. Напишіть, чому затрим...
Викрили підпільне «казино»
441
За процесуального керівництва Коростишівської місцевої прокуратури, у ході досудового розслідування кримінального провадження за ст. 203-2 (зайняття гральним бізнесом) КК України, припинена діяльність грального закладу у Малині. Місцева прокуратура ...
За наживою – через вікно
434
Схоже, малинчанам, аби вберегти майно від злодіїв, доведеться встановлювати не лише надійні броньовані двері, а й решітки на вікна. Минулого тижня злодії обчистили два будинки в Малині по вулицях Єгорова та Щербакова. В обох випадках крадії проникл...
Ледь не вибухнула АЗС
536
Минулого четверга ледь не злетіла у повітря одна з АЗС району. Водій «Славути», заправивши автівку, декілька разів намагався завести двигуна, однак не вдавалося. Раптом з-під капота пролунав гучний вибух, і машину огорнуло вогняною хвилею, радіус ...
Мітингувальники з мером розійшлися мирно
437
Минулого понеділка об 11-ій годині інваліди знову влаштували під стінами мерії акцію під гаслом «Мерія за наші гроші жирує, а інвалід бідує». Адже попереднього разу так і не дочекалися міського голови Олексія Шостака, від котрого хотіли почути відпов...
У полоні крилатих терористів
261
Минулої п’ятниці трагедією могла закінчитися спроба малинчанина знищити кубло шершнів, котрі знайшли прихисток під дахом його будинку. Сусіди підказали чоловікові «атакувати» комах пізньою осінню, мовляв, цієї пори шершні неактивні і залягають у зи...
Погуляв на широку ногу
397
8 листопада до Малинського відділення поліції звернулася малинчанка з заявою, що загубила банківську картку, а згодом з’ясувала: з її рахунку зникли майже усі гроші. Як виявилося, жінка навіть не здогадувалася про пропажу. Погані думки почали тривож...
Чому лунали вибухи на меблевій?
431
Сильний вибух стався минулої середи близько 13-ої години на меблевій фабриці у Малині. В одному із цехів повилітали шибки, скло розлетілося дорогою щонайменше на десять метрів. — Перший вибух був неймовірної сили, неначе скинули атомну бомбу, — каж...