Ми й нардепи, як небо й земля

Немає коментарів 80 Переглядів

Сучасне нелегке й насичене інформацією життя зробило нас розсудливими, грамотними. На кого не глянь, кожен — аналітик.
Днями, добираючись маршруткою у Житомир, мимоволі прирівняла вранішній рейс до спонтанного ток-шоу. Здалося, хтось видав пасажирам вільні мікрофони, в які кожен міг розповісти про наболіле.

Почалася поїздка з обговорення вартості квитків до обласного центру.
— Де узялася така ціна? — не стрималася жінка, важко піднімаючись до салону. — До Києва плачу
50 гривень, за дорогу до Житомира деруть гроші, ніби до Львова.
Озвучене миттю розбудило заспаних і млявих пасажирів. Хтось на задніх сидіннях пригадав про ціни на малинському базарі, які зірвалися, мов із ланцюга.
— Коли за кіло м’яса правили 125 гривень, якось можна було зрозуміти, — кинув хтось із пасажирів на передньому сидінні. — А коли перед Паскою за кілограм редьки просили 100 гривень, це — божевілля. Звідки такі ціни?
— А 60 гривень за п’ятилітровий бутель березового соку не хочете? — підхопила розмову сусідка. — У мене аж очі на лоба полізли, коли чоловік назвав таку ціну. Та що казати? Куди не глянь, усюди весело. Дорожчає електрика, газ, вода, пальне, а за ними й продукти та речі.
— Хто нас довів до такого життя? Увесь вік гарувала у колгоспі біля худоби, а пенсія — курям на сміх. Не пам’ятаю, коли востаннє купувала чоботи чи пальто, — втрутилася у розмову немолода жінка. — Якось онук питає: «Чого ти, бабцю, найбільше боїшся?». А я йому: «Хвороб, синку. Не доведи Господи, обліплять недуги, бери й складай руки на грудях, бо немає грошей». Он до чого дожилися чесні трударі-колгоспники.
— Це у вас, бабо, за душею — ні копійки, а в наших депутатів — мільйони, мільярди, — озвався чоловік, котрий сидів біля водія. — І не лише у старожилів Верховної Ради, а й у новоспечених небожителів. Ось, приміром, козак Гаврилюк. Недовго «козакував», пересідаючи з метро на стареньке «Жигулі». За два роки депутатської діяльності «чудо радянського автопрому» змінив на завидний позашляховик. Ще й насміхається, запевняючи: «Яким козаком був, таким і залишився: оселедець на місці, військова форма також».
— А хіба він один такий? — долучився до розмови водій, вправно маневруючи між глибокими ямами на дорозі. — Після Революції Гідності в парламенті з’явилося чимало нових облич, а з ними й надій. Але й далі простолюдини затягують паски. Сьогодні депутатські зарплати сягають 80 тисяч на місяць, а ми живемо на чотири-п’ять. Якщо порівняти життя пересічних українців і нардепів, це — небо і земля.
— Революція нічого не змінила, — чується впевнений голос чоловіка у камуфляжі, який до цього лише прислухався до розмов у маршрутці. — Із телеекрана розповідають про елітні маєтки, шалені зарплати народних обранців і водночас транслюють повідомлення про загиблих, скалічених солдатів. Тут, на мирній землі, війна губиться на тлі політичних реклам обабіч доріг, гучних гасел депутатів, котрі готуються до чергових виборів.
Відтак, напрошується запитання, чи не помре з цим усім віра українців, що все буде добре?

Розміщено в : malin
Реклама
Форма зворотнього зв’язку:

Отримайте інформацію, яка вас цікавить, звернувшись до нас через контактну форму.

  • Drop files here or
  • This field is for validation purposes and should be left unchanged.