Нас душать, а ми — живучі

Немає коментарів 38 Переглядів

Cправжнім шоком видалася позаминула субота для пасажирів міських маршруток. Заходячи до салону, вони дізнавалися, що вартість проїзду становила вже шість гривень.
— Хоча б попередили про підвищення, — обурилася жіночка, шукаючи у кишені потрібну суму для проїзду. — А то мовчки за ніч надумали і поставили ціну, яку захотіли…
— Ще два тижні тому у газеті писали, проїзд у маршрутках подорожчає, — обурився водій на зауваження пасажирки. — А з іншого боку, вас хтось питає чи попереджає, коли щодня піднімаються ціни на продукти харчування, пальне? Тепер ніхто нікого ні про що не питає, хто що хоче, те й робить…
— Що правда, то правда, — погодився з водієм хтось з пасажирів. — Мій малий вчиться в училищі. Щоб пройти практику, треба купити 20 літрів солярки. А де я візьму більше 600 гривень? І так ледве виживаємо. На моїх руках — старший син після аварії. І ліки треба, і поїсти дієтичного… Хоч і працюю на двох роботах, але, повірите, буває, навіть буханця хліба ні за що купити. Не говорячи вже про м’ясо чи рибу.
— А я в магазині хліба вже давно не купую, — почувся жіночий голос із переднього сидіння. — Тепер, коли буханець коштує
15-16 гривень, я й дорогу до хлібного магазину забуду. У нас, на колишньому базарі, що біля вокзалу, продають хліб і булочки на вагу. Отам його вже давно беру. Хоч сухий, але розпарюю у духовці — і він, як свіжий. Правда, смак різний буває, і запах не такий, зате за ті самі гроші не один буханець виходить, а два, ще й булочки…
— Ви там не беріть, — почувся звідкілясь стишений голос. — Їдьте краще на комбікормовий завод. Там хліб не такий черствий, а головне, не цвілий. А булочки які смачні! Я собі лопатою такої здоби з «хлібної купи» навигрібаю, що й у магазині не купиш…
— Я не знаю, який там хліб, але кури його їсти не хочуть, — подала голос інша жіночка. — Декілька разів брала, розмочувала навіть у сироватці, а вони й до корита не підходять…
— То ж кури, а не люди, почувся іронічний чоловічий голос збоку. — Вони чого попало не їстимуть. А ми до хімії звикли. Бо чистого продукту нині вдень з вогнем на знайдеш. Все вирощується на хімії, нею все приправляється, з неї роблять для людей продукти харчування. Про що говорити, коли навіть рис додумалися робити із пластмаси. Я вік прожив, думав, його вирощують на полях…
— Еге, захотіли вирощеного на полях, — заперечив його сусід. — Тоді трудитися треба, гнути спину, щоб отримати врожай. А так насипав у казан однієї хімії, змішав її з іншою, от тобі і «продукт харчування без ГМО». Моя знайома кілька років пропрацювала на «гаврилівських курах». Тепер жодного зуба у роті не має, всі посипалися один за одним через «курячі
пари».
— А ми ж ту курятину їмо, — з сумом мовив хтось в салоні. — Ще й нарікаємо, де це наше здоров’я дівається, тане на очах і в дорослих, і в малих…
— Ой, Боже, Боже, — журливо промовив хтось і собі. — Нас кругом душать, душать, а задушити ніяк не можуть. Живучі ми, як ті колорадські жуки…

Розміщено в : malin
Реклама
Форма зворотнього зв’язку:

Отримайте інформацію, яка вас цікавить, звернувшись до нас через контактну форму.

  • Drop files here or
  • This field is for validation purposes and should be left unchanged.