Не те сьогодні село, не ті люди…

Немає коментарів 258 Переглядів

— Бачу, Іванівно, ви у магазин зібралися? — розмовляють дві селянки поблизу зупинки у Лумлі. — Губи підмалювали, брови навели, з’явився привід і нову хустку з шафи дістати…
— Засиділася у хаті, — відповідає бабуся. — Вже забула, коли у люди виходила. А тут дивлюся, хліб закінчився, захотілося побалувати себе чимось смачненьким, почути, що нового у Лумлі…
Сільський магазин споконвіку був не лише місцем, де можна купити свіжу паляницю, нові гумаки чи пральний порошок, а й зустрітися з односельцями. Будь-які новини, погані чи добрі, ніколи не проходили повз сільмаг. Їх несли сюди з усіх куточків.
— Чули, до Ганьки цієї ночі двічі швидку викликали? — допитується у крамниці якась жінка. — Кажуть, їй зовсім погано, треба у лікарню…
— А як Петро? — перебиває її жінка у пуховій хустині. — Балакали, ніби пішов на риболовлю й провалився під лід. Добре, діти побачили, почали кликати на допомогу. Витягли бідолаху ні живого ні мертвого.
— У Лумлі знову «орудують» злодії, — подає голос бабуся. — На околиці дві хати «почистили», винесли курей з хліва, зняли металеву кришку з криниці. Мабуть, доведеться сільський батальйон гуртувати, щоб патрулював
селом.
— А хто туди піде? Чоловіків у Лумлі — раз, два і немає, — чується голос із кутка. — Одні баби лишилися, та й у тих здоров’я кульгає…
Прислухаючись до сільських новин, вивчаю асортимент магазину. Чого тут тільки немає! Як кажуть, були б гроші. З одного боку у крамниці на полицях вишикувалися у чергу пачки з пральним порошком, миючі засоби, коробочки з парфумами та дезодорантами. На підлозі — коробки з гумаками, капцями, сірниками, свічками, лампочками, батарейками, туалетним папером.
У холодильних камерах — морозиво на будь-який смак, напівфабрикати: пельмені, голубці та вареники.
— Сьогоднішній асортимент дозволяє сільським жінкам не стояти днями біля плити, — ловить мій погляд продавчиня Лариса Пашківська (на знімку). — Узяв голубці, зробив соус, протушкував і маєш на обід смакоту. Власник крамниці дбає, аби в людей не було потреби їхати по продукти у Малин. Привозить усе, що замовляють селяни.
Правду каже жінка. У сільському й непоказному на вигляд магазині є усе. Навіть те, чого, здавалося б, не повинно бути: молоко, сметана, яйця. Коли, скажіть, таке було, щоб селянин, одвічний господар і трудівник, не тримав у господарстві корову чи курку?
— Не те сьогодні село, — скрушно хитають головами жінки, котрі прийшли у крамницю. — Раніше з кожного двору на пасовисько виганяли по дві-три корови, тепер лише одиниці тримають годувальницю. Дехто з селян і землю обробляти не хоче, бо техніки для обробітку городів у Лумлі мало, коней немає, гною купити — проблема. Молодь втікає з села, а немічним і самотнім бабцям не під силу тримати господарство, тож виручає
сільмаг.
За п’ятнадцять хвилин, проведених у крамниці, здалося, ніби побувала у кожній лумлянській хатині, познайомилася з жителями села, дізналася про їхні біди й радості і навіть достатки.
— Ларисо, можна на вексель взяти цукерок онукам? — допитується в продавчині бабуся. — Майже уся пенсія пішла на ліки, наступну принесуть тільки через тиждень, а сьогодні — гості в мене.
Продавчиня бере ручку, й вносить до довгенького списку ще одне прізвище.
— Бідують люди, — каже опісля. — Особливо пенсіонери, які частіше топчуть стежку у медпункт, ніж у магазин. Буває, прийдуть у крамницю і жаліються, мовляв, знову держава надурила трударів. Гройсман обіцяв достойну жовтневу доплату, а більшість сільських пенсіонерів, що поховала свою молодість і здоров’я на колгоспних ланах, отримала насмішку — 70, 100, 150 гривень. Спробуй проживи на такі гроші, коли ціни виросли у декілька разів.
Жінки у крамниці лише кивають головами, погоджуючись зі сказаним. Знадвору чуються голосні сигнали машини.
— Це приїхав магазин на колесах, — пояснює хтось із жіночого гурту. — Везуть товари під саму хату. Для нашого сільмагу — це «мінус», бо працюють конкуренти, а для нас — «плюс».
Коли поверталася з Лумлі, зустріла на околиці двох молодих жінок, котрі ледь перебирали ногами й голосно щось доказували одна одній. З рукава однієї виглядала пляшка. Схоже, вони також поверталися з магазину, того, що працює на дому й зветься гуральнею. Відтак у кожного своє життя…

Розміщено в : malin
Реклама
Форма зворотнього зв’язку:

Отримайте інформацію, яка вас цікавить, звернувшись до нас через контактну форму.

  • Drop files here or
  • This field is for validation purposes and should be left unchanged.