Ненька для всіх

Немає коментарів 82 Переглядів

— Хочу навчити вас не лише писати і читати, а й бути добрими людьми. Пам’ятайте, люди — це зірки, і чим більше від них світла й тепла, тим краще, — такими словами зазвичай розпочинала свої уроки колишня вчителька молодших класів, любовичанка Надія Яківна Пришляк.
Хіба тоді, десятки років тому, повчаючи непосидючих першачків, молода вчителька думала, що для багатьох із них стане дороговказом у житті, полярною зіркою, яка зорієнтує на життєвих перехрестях? Не до роздумів було недосвідченому педагогові. Закінчивши Коростишівське педагогічне училище, Надія Яківна розпочала свій трудовий шлях у тяжкий післявоєнний час. І не зі звичайної сільської школи, не зі звичайними учнями, а з привітненського дитячого будинку, в якому виховувалися сироти та напівсироти.
— Переступивши поріг класу, збагнула: моїм учням не стільки потрібні букви й цифри, скільки ласка, любов, турбота, яких їм не дали батьки, — згадує ті далекі часи Надія Яківна. — Тому намагалася бути для них не лише вимогливим вчителем, а й матір’ю. І, мабуть, мені вдавалося, бо учні ділилися найсокровеннішим, відкривали душу. Пам’ятаю, як малеча зранку зустрічала мене на шкільному подвір’ї, а після занять проводжала додому і з сумом заглядала у вічі: «А можна з вами? Хочемо, щоб ви були нашою мамою!». Серце краялося від тих слів, ледь стримувалася, аби не заплакати при дітях, і, лише попрощавшись, давала волю сльозам.
Ці спогади, як помітила, й досі ятрять душу старенької вчительки. Однак, зібравшись із силами, жінка продовжує:
— Двадцять років тому, приїхавши у Малин, звернула увагу на високого статного чоловіка у формі. Він йшов мені назустріч і посміхався, — пригадує Надія Яківна. — Коли наблизився, кинув валізу, міцно обійняв. І лише почувши його голос, пригадала, він — мій учень із Привітного. «Надіє Яківно, нарешті знайшов вас! — промовив. — Так хочу подякувати за все! Вибачте шалапута, що не слухався
колись».
Надія Яківна присвятила 53 роки праці на педагогічній ниві. З привітненського дитячого будинку згодом перейшла працювати у Любовицьку школу. Не змогла попрощатися із навчальним закладом навіть після виходу на пенсію. Окрім вчителювання, Надію Яківну також запросили працювати обрядовим старостою при Любовицькій сільській раді, бо лише вона могла відшукати такі теплі, чуйні слова, що зачіпали за душу, торкалися найпотаємніших її струн.
— 36 років розписувала молодят, — далі перебирає спогади бабуся. — Дивилася на закоханих і ловила себе на думці: знаю їх змалечку, тепер благословляю на рушничку щастя.
…22 лютого Надія Яківна Пришляк відзначила 90-річчя. Її вітали сільський голова, працівники культури, колишні колеги, односельці і звичайно ж учні, серед яких багато відомих людей: педагогів, успішних керівників, артистів. З усіх куточків України надходили телефонні дзвінки, прилітали «есемески» з найкращими побажаннями.
— Вона й у дев’яносто залишається ненькою для всіх, — з гордістю сказала про іменинницю донька Тамара Ковальчук. — Й досі односельці ходять до неї за порадами, Надія Яківна — найкращий приклад для нас і наших дітей, бо три її внучки також обрали професію вчителя і мріють бути дороговказом для учнів.

Розміщено в : malin
Реклама
Форма зворотнього зв’язку:

Отримайте інформацію, яка вас цікавить, звернувшись до нас через контактну форму.

  • Drop files here or
  • This field is for validation purposes and should be left unchanged.