Про жар чужими руками…

Немає коментарів 123 Переглядів

Хочу чи не хочу, але вкотре мушу повертатися до заїждженої теми — анонімних дзвінків у редакцію. Малинчани та жителі району, телефонуючи, часом піднімають серйозні й актуальні теми, проте, буває, не встиг журналіст поцікавитися прізвищем співрозмовника, як той одразу — у кущі, ніби наполоханий заєць. Мовляв, ви мене сюди не вплутуйте, моє діло маленьке — подати сигнал.

— Чим займаєтеся там, у редакції? — почувся жіночий голос на тому кінці дроту. — Місто спивається: через кожні дві квартири — «точка», через кожні три хати — гуральня. Направо й наліво торгують самогоном по вулицях Радянській та Воровського. В одному з будинків, чула, безперервно працює міні-завод з виготовлення оковитої, самогонники багатіють, люди синіють на очах. Пройдіться хатами, перевірте, буде про що написати…
— Представтеся, будь ласка. Може, складете нам компанію, разом виведемо порушників на чисту воду, — пробую спочатку жартувати зі співрозмовницею.
— Ні-ні, ви про мене навіть не згадуйте. Сусіди дізнаються, що «накапала» у газету, живцем з’їдять, не буде спокою ні мені, ні дітям. Я «наводку» дала, працюйте…
Тільки-но відкрила рота, аби пояснити жінці, з такими заявами треба звертатися не до журналістів, а до правоохоронних органів, як розмова обірвалася, вона поклала слухавку.

Однак через півгодини зателефонувала інша «небайдужа» до чужого горя людина.
— Це вас із села турбують, — туманно окреслила місце «дислокації». — Не називаюся, бо не хочу, щоб про мене балакали. — У нас — біда. Одна родина роками живе на гроші дітей-інвалідів. Мати з батьком пропивають усе до копійки, а їхні син та донька — голодні, зморені, з ранку й до пізнього вечора тиняються селом. Хлопець хворіє туберкульозом, дівчина теж нездорова…
— Ви до сільського голови зверталися? — допитуюся.
— Що ви? Навіть не думала, — чую у слухавці. — Одразу випливе, хто підняв «бучу». Нащо воно мені? Ви приїхали й поїхали, а нам тут жити…
Чесно скажу, такі недолугі виправдання доводиться чути частенько. І це дратує й обурює, адже розумієш: люди хочуть загребти жар чужими руками, вирішити проблему, але ховаються за спиною журналіста. Дехто у такий нехитрий спосіб просто намагається помститися недругам.

Вдруге за місяць надійшли анонімні дзвінки з Гранітного та Нянівки. Люди, приховуючи свої прізвища, розповідають, хто і як вирубував сосни й дуби, коли й куди вивозили деревину, які пилорами розживаються на краденому лісі.
— Пам’ятаєте пісеньку: «Он-он-он росте дерево, а за деревом дерево, ось і кінчився ліс»? — допитується чоловік, попередивши, що він — анонім. — Це, схоже, про наш куток. Скоро з Нянівки буде видно Горинь, а ви пишете, що сосни знищує короїд. Тільки ми знаємо, той шкідник має дві ноги й щодня, навіть у вихідні, знищує дерева. Приїхали б, сфотографували машини, що вивозять деревину. Знаєте, який тираж був би?

Проте підвищувати тираж газети у такий спосіб ми не збираємося. І робити засідки у лісах чи в кущах при дорогах — також. Ще раз хочемо нагадати малинчанам та жителям району: аби побороти негаразди, відшукати правду, мало «протрубити» в газету й тишком-нишком заховатися. Спробуйте простягнути й свої руки до палаючих жарин. Адже не даремно кажуть, гуртом і батька легше бити.

Розміщено в : malin
Реклама
Форма зворотнього зв’язку:

Отримайте інформацію, яка вас цікавить, звернувшись до нас через контактну форму.

  • Drop files here or
  • This field is for validation purposes and should be left unchanged.