Заберіть нас від сина у будинок престарілих!

Немає коментарів 49 Переглядів

Старість ще нікого не обійшла стороною. Це добре знало подружжя малинчан: Валентин Степанович та Галина Гнатівна Заруцькі. Проте обоє й подумати не могли, що вона буде такою страшною й безпорадною.
Галина Гнатівна — педагог від Бога. Усе життя пропрацювала вчителем початкових класів. Віддала душу дітям, була для них не лише суворим та вимогливим наставником, а й порадницею, другом. Діти також тягнулися до неї, кликали класною мамою.
Валентин Степанович понад 30 років пропрацював механіком. Колеги називали його лікарем машин, бо по звуку двигуна безпомилково ставив «діагноз» автівкам.
Подружжя жило мирно й дружно. Надбали будинок, згодом Господь благословив родину трьома синами. Усі гарно вчилися, здобули вищу освіту, що б не трапилося, стояли горою один за одного, допомагали матері й тату. Батьки не могли натішитися синами. Однак життя найстаршого й наймолодшого виявилися короткими — обірвалися у самому розквіті сил після аварії. Середній, не змирившись із тяжкою втратою братів, завів дружбу з оковитою.
— Наш Сашко п’є, — скаржилася Галина Гнатівна сусідці-подрузі. — Що не робили, як не вмовляли, аби позбувся згубної звички, не допомогло. В Олександра лише одна думка — де взяти грошей на пляшку. Покинув роботу, завів друзів-випивох. Як добере норми, шукає крайнього. Найчастіше ми з батьком — крайні. Вже й руки став простягати до нас. Не дивиться, що перед ним — немічні старці. Що нас лупцювати? Я — лежача, батько — після інсульту, ледь пересуває ноги. Живемо у страху вже сьомий рік…
Якось Олександр, повернувшись додому напідпитку, почав вимагати гроші на цигарки, погрожував батькам спалити хату, якщо не виділять півсотні. Коли старенькі відмовили, кинувся на них із кулаками. Валентин Степанович заступив Галину Гнатівну від розлюченого сина, тож їй не перепало. А відважному захисникові довелося викликати швидку.
— Коли приїхав фельдшер і в ньому впізнала колишнього учня, ледь не провалилася від сорому крізь землю, — продовжувала Галина Гнатівна. — Як зізнатися, що дожилася до синців від сина? Адже діти були хорошими, слухняними, добрими. Пам’ятаю, змалечку сперечалися, хто спатиме з мамою. Я заспокоювала синів, мовляв, усім вистачить місця. А чоловік казав: «От би й на старість так до неньки та батька горнулися!». Хлопчики лише кивали головами: «Так і буде, таточку. Ми вас дуже любимо». Та, он як доля повернула, де й поділася любов…
— На схилі літ під одним дахом опинилися дві старості, — втираючи пекучі сльози образи, долучився до розмови Валентин Степанович. — Й гадки не мали, що нікому буде допомогти підвестися з ліжка, подати води, купити хліба. Думали, маємо дітей, вони доглянуть немічних батьків, поховають, коли прийде час. Тепер тільки й надій, що на соцпрацівника. Більше ми нікому не потрібні…
Галину Гнатівну та Валентина Степановича неабияк страшить ніч. І не лише тому, що вкотре їх розбудить крик п’яного сина. А тому, що бояться втратити одне одного. Галина Гнатівна щоразу прислухається, чи дихає поруч її єдина розрада й підтримка. Валентин Степанович також не спить, пильнує, чи все гаразд із кволою дружиною. Бо як без неї жити на світі? Як самому нести важкий хрест?..
— Ми ось що надумали, — втираючи сльозу, поділилася Галина Гнатівна. — Поїдемо разом у будинок престарілих у Коростень. Знаємо, там нас чекає пристанище гіркої самотності, проте, надіємося, у казенному домі буде ліпше, ніж під одним дахом із сином. Там, якщо смерть і прийде до когось, не буде так страшно, як у рідному домі…
Заява із проханням прийняти подружжя у стаціонарне відділення з постійним проживанням уже лежала на столі. Мокра від сліз…

Розміщено в : malin
Реклама
Форма зворотнього зв’язку:

Отримайте інформацію, яка вас цікавить, звернувшись до нас через контактну форму.

  • Drop files here or
  • This field is for validation purposes and should be left unchanged.